17 жовтня в Kharkiv Media Hub відбувалася презентація проєкту з увічнення пам’яті видатного полководця, генерала-четаря Української Галицької Армії Осипа Микитки. Проєкт був ініційований громадською організацією «Воїни добра» (м. Харків) в рамках Державної цільової соціальної програми національно-патріотичного виховання на період до 2025 року. Його також підтримало Головне управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України та адміністрація Рогатинської територіальної громади Івано-Франківської області, представники бізнесу тощо. Про це під час презентації повідомив голова ГО «Воїни добра», доктор історичних наук, професор Олександр Кривоконь.
Презентуючи цей проєкт, О. Кривоконь розповів, що одним із завдань очолюваної ним громадської організації є сприяння розвитку колективної історичної пам’яті, вивчення і популяризація маловідомих сторінок історії України та її видатних полководців. Таким полководцем був і останній командувач Української Галицької Армії генерал-четар Осип Микитка, про долю якого ще нещодавно майже нічого не було відомо. Саме тому ГО «Воїни добра» ініціювала проєкт із увічнення пам’яті про Осипа Микитку. До 145-річниці від його народження на батьківщині генерала, в селі Заланів Рогатинського району Івано-Франківської області, вже перейменували гімназію на його честь і 1 листопада нинішнього року планують відкрити меморіальну дошку. Крім того, ініціатори проєкту видали брошуру з біографією видатного полководця та описом його бойового шляху, а Рогатинська міська рада оголосила конкурс на кращий проєкт пам’ятника генералу Микитці.
Під час презентації проєкту з увічнення пам’яті про Осипа Микитку його ініціатори продемонстрували меморіальну дошку, яка буде встановлена в селі Заланів. На замовлення ГО «Воїни добра» її виготовив харківський скульптор Роман Блажко. Він розповів, що намагався передати реалістичний образ і характер Осипа Микитки, тому вивчав не лише світлини із його зображенням, а й біографію генерала та його бойовий шлях. Здається, скульптор чудово впорався із своїм завданням. Крім того він виготовив робочий макет пам’ятника Осипу Микитці, який планує подати на конкурс.
У свою чергу керівник Науково-дослідного центру гуманітарних проблем ЗСУ МОУ Володимир Мороз наголосив на тому, що гідне вшанування пам’яті про Осипа Микитку має велике виховне значення вже для нинішнього покоління військових Збройних Сил України, які сьогодні протистоять московській навалі. Адже свого часу проти неї воювала і армія, якою командував Осип Микитка. Він відмовився іти на співпрацюю з більшовицькою москвою і в 1920 році був розстріляний чекістами. «Лише зараз в повній мірі ми можемо усвідомити значення цього подвигу», – наголосив Володимир Мороз.
І Олександр Кривоконь, і Володимир Мороз переконані, що Осип Микитка заслужив на те, аби його ім’я носила одна з бойових бригад ЗСУ, сформованих на Івано-Франківщині. І це буде ще один вагомий внесок у справу гідного пошанування видатного полководця. Крім того керівники ГО «Воїни добра» планують видати серію брошур про видатних полководців і командирів УГА, армії УНР та ЗСУ, які боролися і борються проти загарбницької росії та роблять суттєвий внесок у перемогу. З цією метою Олександр Кривоконь закликав до співпраці істориків, журналістів, краєзнавців, які можуть запропонувати такі матеріали. «Це буде наш спільний внесок у перемогу над одвічним ворогом українців, який намагається не лише завоювати нашу територію, а й знищити історію України та право на існування самої держави», – наголосив О. Кривоконь.
Прикметно, що саме харків’яни ініціювали проєкт з увічнення пам’яті про видатного військового діяча, який народився на Прикарпатті. Таким жестом вони ще раз засвідчили єдність історичного простору України, який багато років був розділений штучними кордонами. Але російсько-українська війна об’єднала українців і згуртувала їх у спільній боротьбі проти російських окупантів.
Довідково: Осип Микитка (21.02.1878 –29.10.1920) – військовий діяч, генерал-чотар Української Галицької армії.
У роки Першої світової війни – командир роти, батальйону на албанському фронті, з січня 1918 – командир Легіону Українських січових стрільців. З утворенням Західноукраїнської Народної Республіки і початком українсько-польської війни 1918-1919 – організатор і командир бойових груп “Старе Село”, “Північ” на фронті Рава-Руська–Сокаль, які вели бої з кінця листопада 1918 за Львів.
Від січня 1919 – командир 1-го Галицького корпусу, відзначився в ході Чортківської операції Української Галицької армії (червень 1919), коли його корпус зайняв Броди і наблизився до захопленого поляками Львова. У ході Київської операції УГА (серпень 1919) визволяв столицю України, був призначений військовим комендантом Києва.
З листопада 1919 – командувач УГА, з метою її порятунку уклав Договір між командуванням Української Галицької армії та командуванням Добровольчої армії (листопад 1919). У лютому 1920 виступив проти пропозиції переходу УГА на бік Червоної армії і з метою порятунку армії прагнув вивести українські частини в Румунію. Був заарештований органами ЧК і вивезений у підмосковний табір Кожухів для військовополонених галичан. У зв’язку з відмовою перейти на службу до Червоної армії був розстріляний на Луб’янці.
Віктор Козоріз, журналіст, член НСКУ.